| Головна » Файли » Джерела » Візантійські джерела |
Візантійські джерела про русів та слов'ян
| 27.09.2011, 23:01 | |
ЖИТІЄ ГЕОРГІЯ АМАСТРИДСЬКОГО Написано в проміжку 820-840 років. Описано бесчинства русів на пафлагонському узбережжі Малої Азії. "Було навала варварів, русі, народу, як усі знають, у вищій мірі дикого і грубого, що не носить в собі ніяких слідів людинолюбства. Звірячі мораллю, нелюдські справами, виявляючи свою кровожерливість вже одним своїм виглядом, ні в чому іншому, що властиво людям, не знаходячи такого задоволення, як в смертовбивстві, вони - цей згубний на ділі і на ім'я народ, - почавши розорення від Пропонтиди і відвідавши інше узбережжя, добрались, нарешті, і до вітчизни святого , посікли нещадно всяку стать, не шкодуючи старших, не залишаючи без уваги немовлят, але супроти всіх однаково озброюючи смертовбивчу руку і поспішаючи скрізь принести загибель, скільки на це в них було сили. Храми руйнують, святині оскверняють: на місці їх безбожні вівтарі, беззаконні узливання і жертви, давня Таврійська традиція - побиття іноземців - у них зберігає силу. Вбивство дівчат, чоловіків і дружин, і не було нікого на поміч, нікого готового протистояти." ЖИТІЄ СТЕФАНА СУРОЗЬКОГО Описує події кінця 8-го, початку 9-го століть. "По смерті святого <Стефана> минуло мало років. Прийшла рать велика російська з Новгорода, князь Бравлін дуже сильний і, захопили вони від Корсуня до Корчева, з потугою силою прийшов до Сурожу. Десять днів тривала зла битва, і через десять днів Бравлін, силою зламавши залізні ворота, увійшов до міста і, взявши меч свій, підійшов до церкви святої Софії. І розбивши двері, він увійшов туди, де знаходиться труна святого." Новгород? Скіфський Неаполь. Нині Сімферополь. Можливий Новгород на Дунаї. У Сурожі (Судаку) з князем відбувалися чудеса християнського спрямування. Вже мертвий Стефан піддавав князя такому потужному докору, що бідолаха наказав повернути награбоване. Щодо термінів "роси" та "російські" - греки вживали їх саме так. ПАТРІАРХ ФОТІЙ Описує напад русів на Константинополь у 860 році. Цьому присвячені дві його "бесіди". У "Окружному посланні", написаному в 867 році, руси вже "піддані і друзі", до того ж, хрещені. Ясна річ, про Київську Русь на Дніпрі мова навіть йти не могла. Бесіда перша. "<...> Я бачу, як народ грубий і жорстокий оточує місто, розкрадає міські пасовиська, все винищує, все губить - ниви, пасовища, стада, жінок, дітей, старців, юнаків, - всіх вражає мечем, нікого не жаліючи, нічого не шкодуючи. Загальна загибель! Він, як сарана на жнива і як цвіль на виноград, або, краще, як спека або Тифон, або повінь, або не знаю, що назвати, напав на нашу країну і винищив ціле покоління жителів <.. .> Де тепер наш цар христолюбивий? Де воїнство? Де зброя, машини, військові ради, припаси? Цар переносить тривалі труди за кордонами, разом з ним вирушило і військо, а нас виснажує очевидна загибель і смерть, одних вже осягнула, а до інших наближається. Цей скіфський, і грубий, і варварський народ, як би виліз із самих передмість міста, подібно польовому звіру, винищує околиці його." Дійсно, де ж був "христолюбивий" Михайло Третій? Він воював з арабами. Йому було не до скіфів. Судячи з усього, грабіж влаштували чорноморські руси. Бесіда друга. "<...> Народ незнатних родин, народ нелічений (ні за що), народ, що ставиться нарівні з рабами, невідомий, але отримавший ім'я з часу походу на нас, незначний, але який одержав значення, принижений і бідний, але досяг блискучої висоти і незлічені багатства, народ, що далеко від нас живе, варварський, мандрівний, що гордиться зброєю, несподіваний, непомічений, без військового мистецтва, так грізно і так швидко нахлинув на наші межі, як морська хвиля, і винищив живучих на цій землі, як звір польовий траву або очерет чи жнива <...> Все було наповнене мертвими тілами. У річках вода перетворювалася в кров, джерела і водойми, мертвих не можна було впізнати, всі вмістилища були завалені мертвими тілами<...> Печери наповнилися ними. Гори та пагорби, лощини і яри аніскільки не відрізнялися від міських кладовищ, таких страждань викликало це руйнування... Чи пам'ятаєте ту годину нестерпно сумну, коли припливли до нас варварські кораблі, що дихають чимось лютим, диким і убивчим ... коли вони проходили перед містом, несучи і виставляючи плавців, що підняли мечі, і як би загрожуючи місту смертю від меча, - коли всяка надія залишила людей і місто тримався надією на єдиний притулок у Бога, - коли трепет і морок обійняв розум і слух відкривав тільки для однієї звістки: "Варвари вже перелізли через стіни, і місто вже зайняте ворогами"? Бо несподіваність навали як би змушувала усіх уявляти і чути це <...>" З Окружного послання. "І не тільки цей народ (дунайські болгари - І.М.) проміняв перше нечестя на віру в Христа, але навіть багатьма багаторазово прославлені і в жорстокості і скверновбивстві всіх залишивші за собою руси, які підняли руки і проти Ромейської держави, - в даний час навіть і ці проміняли еллінське і нечестиве вчення, яке сповідували колись, на чисту й непідробну християнську віру, з любов'ю поставивши себе в чині підданих та друзів наших, замість граблення нас і великої проти нас зухвалості, яку мали незадовго. І до такої міри в них розігралася бажання й ревнощі віри, що прийняли єпископа і пастиря і вірування християн з великою ретельністю і ревнощами ". До 867 року руси вже зробили собі ім'я у Візантії. Не потрібно обманюватися виразом "еллінське вчення". Еллінами візантійці (яких ми називали греками) називали язичників. Щодо підданства. Усіх вождів, хрещених у Константинополі, називали підданими. Це не заважало тим же болгарам воювати з візантійцями. Отже, Дунайська Русь була хрещена першою. Олег, укладаючи договір, міг вже бути християнином. Тому в ПВЛ обумовлено, що частина русів клялася по-поганському, а частина це робила по-християнськи. | |
| Переглядів: 2411 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.0/1 | |
| Всього коментарів: 0 | |
