Рось та Русь: дві держави – два світогляди

В.О. Дем'янов

В історії слов’янства є дві цікаві назви, які при своїй подібності відповідають різним за часом, територією і значенням державним утворенням. Мова йде про держави Рось та Русь.

Виникнення назви Рось тісно пов'язане з домінуванням у слов'ян древнього світогляду (волхвізму), в якому поняття «рос» - означало духовно просвітлену людину, того хто володіє давнім світоглядом, знаннями Прави (світобудовчого закону) і осмислено діє відповідно до заповітів Праотців (волхвів-укрів, рахманів). Абревіатура «рос», при цьому, означала – «Рівні Отців Святих», підкреслюючи духовну велич людини, її високий ірійний рівень.

Слово «рос» писалося через особливу букву, що нагадувала «о» з верхівкою з двох ліній які розходилися, чи «у» з округлою нижньою частиною. Таке написання ми зустрічаємо і у «Велесовій книзі», де буква читається в основному як «о», і у літописах часів Київської держави 11 ст.н.е., де буква читається уже як «у».

У зв’язку з цим виникають наступні запитання:

- походження двох назв, Рось та Русь, це результат лінгвістичних мовних змін чи щось інше?

- де знаходилась держава Рось (яка воювала з Візантією та Константинополем в 6-9 ст. н.е.) і чому літописи Русі Київської вперто мовчать про неї?

- чи є зв'язок між державою Рось та державою Русь і власне, який?

- чи не прихована за цим усім якась таємниця, присутність якої відчутна дослідникам Київської Русі?

Багато чого нам може пояснити система базового для предків світорозуміння та світогляду (волхвізму), які власне і стимулювали процес створення слов'янства та стали керівними для держави Рось - Дулібського союзу ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/111 ).

Сама система слов'янського світобачення на основі вселенського закону Творця (а її роль відчутна у «Велесовій книзі»), виникла не раніше двадцяти двох тисячоліть тому. Гнані кліматичними змінами 25-23 тисячоліття до н.е. та постльодовиковими умовами, предки слов'ян з території між Віслою і Дніпром здійснили грандіозний похід на схід і південний схід в Загір’я-Семиріччя ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/7 ). Пройшовши там навчання, ці люди та їх наставники отримали високі знання світобудови та були готові їх активно використовувати. Так виникло слов'янство – об’єднання людей: вчителів законів Прави та просвітленого народу (слов'ян), тих хто славить Праву (закони Творця) ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/105 ).

Після чергового катаклізму, з моменту виходу на захід з Загір’я (15 тис. до н.е.), вони стали учасниками глобального протистояння двох систем світобачення, що виникли на євро-азійсько–африканскому просторі понад 80 тис. років до н.е.: арійської (духовної) та теренської (матеріалістичної). Кордон між цими світоглядними системи тягнувся по Червоному і Егейському морях, долині Дунаю. Далі він направлявся до входу у Балтійське море, повертав до Кольського півострова і ділив його.

У період розквіту чергової земної цивілізації, народи двох систем глибоко проникали за цей кордон світів і напруга у боротьбі зростала. Людство в такі моменти підходило до межі свого існування ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/4 ).

З рисами арійського і теренського світоглядів, як духовного та матеріалістичного, можна ознайомиться в книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж». В книзі розміщена розповідь про рух слов'ян на чолі з волхвами-украми на захід та розкрито головну ідею цього руху. В ній розміщені карти та схеми реконструкції основних маршрутів слов'ян ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/pub/ ).

Після тисячолітніх мандрів і духовного просвітительства на Кавказі, в Межиріччі, на Вірменському нагір'ї, Сирії, Ханаані та Анатолії, слов'яни не пізніше 6 ст. до н.е. опинились у Європі (Подунав’я). Метою стало створення могутнього духовного (арійського) центру на прабатьківських землях (території Волинської височини), де були відповідні умови, місця давніх прабатьківських центрів, та поряд з яким проживало духовно споріднене населення ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/9 і http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/10 ) .

До 4 ст. до н.е. слов'яни створили умови активного просвітницького впливу на народи Європи (фракійців, галло-кельтів, венедів, балтів, скіфів, сарматів, гунів, фінно-угрів, частково готів та германців) через духовне навчання законам Прави (слов'янізації). В 3-2 ст. до н.е. на Волинській височині починає закладатись осередок цього процесу – духовний комплекс, а далі і місто Суренж-Арта (Арта – освячене) та велика територіальна система навколо цього осередку з особливим розпорядком у середині – Руськолань (Роксолань) або «острів» росів-русів ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/114).

Суренж-Арта та Руськолань стали головною базою загальнослов'янської держави Рось (1-9 ст.н.е.) та серцем Дулібії - духовного союзу слов'ян. Перебування чужинців в них було обмежене.

Система влади, що влючала духовне (арійське) світобачення, була головною особливістю держави Рось. Духовне лідерство ради волхвів (Трояні), вічове право, управління державою бусами (вищими духовно-вибраними керівниками) – це основні її риси. Період існування цієї системи називався «часами бусовими», а землі де розповсюджувалась її влада, – «землями Трояні» (тобто слов'янськими).

Ця система влади мала в своєму розпорядженні і особливу військову структуру, що включала датів, рать, воїв, у якій базисна роль відводилася еліті росів-воїнів – датам. Керівна структура включала в себе і потужну просвітницьку систему, за допомогою якої навчали законам Прави, законам світобудови, головно гідних та здібних учнів ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/108 ).

Але, опинившись у Європі така система влади наштовхнулась на могутній опір, спочатку духовний, а далі і збройний. «Велесова книга» описує жорстокі війни слов’ян-дулібів на Дунаї та в Карпатах, у тому числі з Римом і готами-бастарнами. Після заселення слов’янами-дулібами Волині, боротьба з готами і їх союзниками стала ще гострішою. Свою гостроту вона втратила вже після розгрому готів гунами і переселення значних їх частин з Причорномор’я та Приазов’я на захід (остготи, вестготи) і північ (готська свердзея) ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/14 ).

Затятим ворогом слов’ян-дулібів-росів та Роської держави у 6-9 ст. н.е. стала Візантія, носій єгипетсько-римської управлінської традиції. Протистояли їм і франко-германці (Франкське королівство та його васали) та нова держава - Хазарія. Візантія стимулювала франко-германців на захоплення земель за р. Віслою, а Хазарію – в межиріччі Дону та Волги і далі на північ. Хазарія повинна була відділити нову провінцію на р. Урал (Єланію-Порусію), що мала сильну кінноту, від центру Роської держави, перерізуючи стратегічні комунікації та перебираючи контроль над ними у свої руки ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/16 ).

З 7 ст. н.е. на периферії загальнослов'янської Роської держави почали виникати структури, що не вписувалися у загальну систему слов'янського управління. Створені за територіальною ознакою, але поза законами Прави, вони були слов'янськими лишень ззовні. Не дивлячись на їх короткий вік існування і спротив Суренжа, спроби створення подібних продовжувалися.

Волхвізм, як світогляд духовний, заснований на розумінні Прави, Нави, Яви, зверхності духовного над матеріальним, прославленні закону Творця (Прави), системі життєвих цінностей на цій основі (керуванні за духовними принципами, екологізмі буття і похідних від них - розумній достатності в усьому, турботі про прийдешні покоління), ідейні вороги не розуміли і не сприймали в принципі.

Вироджене теренство несло інші ідеї: користолюбства, безпринципного збагачення (на шкоду усьому), одноосібного володіння суспільним майном, миттєвої вигоди, отримання благ за допомогою обману, грабунку, воєн. Його носії вважали такий стан «природнім», дозволений «сильним», тим, хто сам взяв «право» вирішувати долю інших. Такі ідеї стали підгрунтям впливу на периферійне слов'янство.

У Європі 7-9 століть почали повставати держави, що не прагнули бути землями Трояні, такі як Само, Великоморавська, Болгарська держава, Київський каганат Аскольда та Діра, інші.

Стимульовані ззовні бродіння в князівському середовищі периферійних слов’янських земель на стадії їх формування у 9 ст.н.е. поширились і на заході, і на півдні і на сході і вже потрапляли на північ слов'янського світу.

«Велесова книга» (на дощечці 1) пише про той час так: «...це душі Пращурів наших з Ірію дивляться на нас і там від жалості плачуть, дорікаючи нам, що не бережемо ми Прави, Нави і Яви, не бережемо Боже, натомість глузуємо з того… » («...СЕ ДУШІ ПРАЩУРОІ НАША ОД ИРУ СРЯЩЕТІ НА НОІ А ТАМО ЖАЛЕ ПЛАКАТИСЯ ВОІРЕЩАТІ НАМО ЯКОСЬ МОІ НЕ БРЖЕХОМО ПРАВЕ НАВЕ ЯВЕ... НЕ БЖРЖЕЖЕХОМ БОСЕ НА ТО А ГЛУЗІХОМ СЕ ИС ТАЯ...»).

Останньою спробою виправити ситуацію на початку 9 ст.н.е. був задум Трояні та чинного буса про створення північного волхвівського центру в Ільмерії (Новгороді). Ільмерія потрапила в сферу волхвівських інтересів ще в 5-6 ст.н.е. Саме звідти, з берегів Волхова, з волі Трояні була здійснена спроба повернення земель Київського каганату, залежного від Хазарії, в її управління ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/18 ).

Після усунення в 882 р. з Києва самозваного князя Аскольда, про якого «Велесова книга» (дощечка 6-е) пише: «Аскольд єсть темний воїн, колись греками був навчений, що ніби ніяких русів немає, а тільки злодії» («АСКЛД ЕСЕ ТЕМЕН ВОЕН А ТЕКО ДНЕСЕ ОД ГРЬЦЕХ ОСВЫЦЕН ЖЕ НІКІЕХ РУСОІ НЕСТЕ А СЕНТЕ ВРВЫ»), землі Київського каганату повинні були повернуті в лоно волхвівської держави та стати землями Трояні.

Для виконання цього завдання і наведення ладу в регіоні волхвами були направлені війська на чолі з Олегом. Пізніше, при Рюриковичах, Ігорю та Святославу, князів з бусового роду Суренжа, план волхвів мав надію повністю здійснитись, оскільки ці князі не заперечували відведену їм роль в системі влади і без волхвівських вказівок не виконували будь-яких дій.

Але, так було не довго. Зовнішні ідеологічні впливи на київських правителів активізувались при Ользі (середина 10 ст.н.е.) і посилились при Володимирі (кінець 10 ст.н.е.). Князі, що симпатизували теренству, сприяли цьому впливу і бажали авторитарного, незалежного від законів Прави та волхвів одноосібного правління (за візантійським взірцем).

Реалізація держави-імперії однієї сім’ї з залежною духовною владою вимагала розриву з минулим, усунення впливу волхвів (Трояні) або повного їх підпорядкування, на що волхви рішуче не погоджувались. Вимагалось забуття законів Прави, історії предків, повна зміна системи. Треба було відкинути історичну та духовну спадковість від держави Рось.

Рюриковичі, прийнявши настанови своїх покровителів, пішли на такий крок.

Виправданням перед нащадками мав стати «акт вибору віри», нібито здійснений Володимиром Святославичем (описання якого потрапило до літописів у 11 ст.н.е.). Вибір релігійної системи з аналогів Візантії, Священної Римської імперії та Хазарії, давніх ідейних супротивників слов'ян, мав пояснити потомкам вчинок Рюриковичів стосовно забуття волхвізму.

Встановлення авторитарного правління з центром у Києві на рубежі 10-11 століть (усунення волхвів від влади, концентрація управління в одних руках) стало початком процесу побудови нового державного утворення. Нищилися стародавні волхвівські артефакти, храми передавалися грецьким (візантійським) священикам, нові храми будувалися за грецькими зразками, предки слов’ян прирівнювались до дикунів, а їхні досягнення применшувались чи приписувались чужинцям. Армія наповнювалась найманцями, що виконували і охоронні функції. Дія законів Прави (Творця) заміщалися «Руською правдою».

Але, держава Рюриковичів проіснувала лишень декілька десятиліть і після смерті Ярослава (Мудрого) в 1054 р. була поділена між його синами та фактично розпалась. Нав’язана система влади на десятиліття вперед втягнула Рюриковичів у братовбивчі війни. Останні продовжили почату Володимиром справу вже в окремих підконтрольних їм землях та часто ворогували за київський стіл та між собою, знесилюючи слов’янство.

Ну а що ж відбулося з Суренжем-Артою та Руськоланню (Роксоланією)?

Куди поділася держава Рось?

Події початку 9-го століття, посилення зовнішнього тиску, принесена в регіон епідемія чуми, периферійне бродіння, забирали сили. Збереження духовного центру держави Рось, її серця, Волині-Артанії, було визначено головною метою. Необхідністю стало вивезення із зруйнованого Суренжа стародавніх раритетів та збереження їх в особливих місцях. Святині мали бути недоторканими та залишатись для нащадків.

Працездатність Трояні та державних інституцій при цьому мала зберігатися. Волинь мала жити та діяти.

Підтверження цьому знаходимо у арабського дослідника 10 ст.н.е. Аль-Масуді, що пише про корінний (першородний) слов'янський народ «волінана». Цей народ, вказував він, був найбільш шанований у слов'ян і мав переваги. Але почалися розбрати, порядок був порушений і «волінана» внаслідок цього розділилися на окремі коліна, а кожне плем'я, з невідомих йому причин, вибрало собі царя.

Його підтримує арабомовний дослідник 10 ст.н.е. Ібн Русте. Він говорить, що у народу росів (русів) особливе місце займають ворожбити (волхви-укри), які вищі за царя. Вони живуть на острові завширшки трьох днів шляху (це віддаль між р. Горинь і р. Стир - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/19 ) в десятьох днях від печенігів, на землі болотистій, лісистій і вміло плавають на човнах (останні і нині на р. Стир звуться «чайками»).

Непрямим підтвердженням такому факту став річковий похід військ Володимира в район верхів’їв р. Прип’яті в кінці 10 ст.н.е., що завершився захопленням одного з поселень, надалі перейменованого у Володимир. Так був створений дальній форпост Рюриковичів за межами вільнодумних, не підвладних Київській державі територій, що і надалі жили за законами Прави. Прохід до них для човнів Володимира по Горині і Стирю був фізично не можливий, через існування тут сильного флоту.

Красномовно говорить про Волинь 11-13 ст.н.е. і факт її розквіту, як могутнього слов'янського утворення, яке вплинуло на долю всього регіону на століття вперед. У 15-17 ст.н.е. Волинь– це духовний просвітницький центр того часу (на місці Русколані) з його містами, учбовими закладами, монастирями і духовним служінням. Результатом діяльності цього центру стало утвердження росько-волхвівскої ідеї в нових назвах: Україна та українці. Тоді ж, зусиллями волинян ідея потрапила на Подніпров’я і Лівобережжя Дніпра, де народилась Запоріжська Січ, а надалі, і нова держава ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/117 ).

Тому, відповідаючи на поставлені на початку статті запитання, можливо стверджувати наступне:

- лінгвістичне питання стосовно взаємозв’язку слів Рось та Русь приховує за собою складніший, світоглядний по суті, процес, що відбувався на Європейському континенті у другій половині 1 тис. н.е.;

- держава Рось, з керівною волхвівською владою і духовною світоглядною основою, унікальна за своїм значенням і не має аналогів в європейській історії;

- заміною світоглядної основи в кінці 10 ст.н.е. правонаступність створеної Рюриковичами держави, стосовно держави Рось, втрачена;

- система влади держави Рюриковичів відкинула знання про державу Рось та її світогляд і направила свої зусилля на боротьбу з ними.

+ + +

1. Влес книга. Дніпро №4 – Київ, 1990.

2. Яценко Б. «Влесова книга»-пам’ятка ІХ століття. -Київ, 1994 .

3. Сушинський Би. «Велесова книга» предків.- Київ-одеса, 2004.

4. «Велесова книга». Славянские веды. Составитель- Дудко Д.М. – Москва, 2004.

5 Лозко г.С., Велесова книга. Волховник. -Вінниця, 2007.

7. Повість врем’яних літ -Київ, 1990.

8. Геродот. Історія у 9 книгах.- Київ, 1993.

9. Дем’янов В. Що було до Русі?- Рівне, 1994.

10. Дем’янов в.О., Андрєєв О.А. Веліч Дулібії.Рось. Суренж (Таємніці Волінської землі).-Київ, 2006.

12. Дем’янов в.О., .Андрєєв О.А. Веліч Дулібії. Рось. Суренж.- Київ, 2007.

13. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/dictionary/hist_dict

14. http://rivne-surenzh.com.ua/

Джерело